@artencaustika

Татьяна Лаврова


Блог

*** 10/03/2016 22:44

Рана на серці рвана,

Інфо- та інфікована,

Біль сипле сіль багряну

В спогад, льодами скований.

Дзвінко розбилась зав’язь

Мого промерзлого раю.

Місто – старе, як пам’ять,

Назву собі приміряє...

 

Десь за містом мисливець незрячий,

Що вродився у місті сліпих,

Упіймав наше щастя ледаче

Й дар прозріння в собі відкрив...

О, цей дар, цей удар, цю крилату –

Цю безодню – цей відчай, цей гріх

Ні у спадок комусь передати,

Ні в дарунок – комусь із своїх...

 

Тож як стане бідою це диво,

Крадучись до нас тінню облуди,

Нам відкриється істинна сутність,

Щоби правдою вдарити в груди.

Сонця кров’ю стікатиме вечір –

Так, що й обріїв стане замало.

Нам, як свідкам, обіцяно втечу...

Вбивця сонця втіка з кинджалом.

Стихи Татьяна Лаврова


0


КОММЕНТАРИИ: 2  

d14072017
12/03/2016 14:09   #1

страх.. бич человечества..

oleg1957
14/03/2016 14:00   #2

ТАНЮ, ЦІКАВІ ВІРШІ. МЕНІ ВОНИ НАГАДУЮТЬ ПОЕЗІЇ ЛОРКИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ.


Комментирование недоступно Почему?